Ми раді вітати Вас на нашому сайті. Тут Ви зможете дізнатись про основні соціально-економічні та суспільно-політичні події в житті району, ознайомитися з інформацією про діяльність районної державної адміністрації. Сподіваємось, що наш сайт стане для Вас корисним і цікавим!

З повагою, голова райдержадміністрації
Олег Пелих
  
Історія :: :: « Про Сокаль »
Також про давній Сокаль
пора хвальне слово сказати.


С. Кльнович, 1584 “Роксоланія”


Територія, на якій розташований Сокаль, належала в далекому минулому до Київської Русі, а згодом - до Галицько-Волинського і Белзького удільного князівства.

Писемних документів, які б засвідчували, що місто існувало в ті древні часи, не виявлено. Не згадується воно ні в Київському, ні в Галицько-Волинському літописах. Але археологічні знахідки стверджують, що поселення на території Сокаля були в перші віки нашої ери, а також і набагато раніше.

У минулому столітті під час земляних робіт біля залізничного вокзалу викопано скелет давньої людини і кам’яні знаряддя, а в Західному Бузі знайдено рідкісний кістяний молоток. У південно-західній частині Сокаля виявлено двошарове поселення скіфського періоду, мідну плоску сокиру культури шнуркової кераміки, давньо-руські срібні сережки і полив’яні плитки. Особливо цінною була знахідка 1973 року. Тоді на правому березі Бугу пощастило натрапити на скарб давньоруських прикрас, до якого входили пластинча-тий браслет, чотири вислових кілець і перстень. Різні побутові предмети доби Київської Русі доводилось зустрічати на території Сокаля й раніше. Деякі археологічні матеріали, що були колись виявлені на території Сокаля безслідно пропали.

В’їзд в Сокаль   Коли в середині ХІV століття розпалося замучене виснажливою боротьбою з іноземними загарбниками і знесилене внутрішніми чварами Галицько-Волинське князівство, Белзьку землю, на території якої знаходився Сокаль, захоплюють литовці, потім угорські феодали, а згодом вона переходить у власність мазовецьких князів.

Приблизно 1396 року литовський князь Ягайло, котрий став польським королем, дарує Белзьку землю, до якої входили Буський, Любачівський, Городельський та інші повіти, своїй сестрі Олександрі, котра вийшла заміж за мазовецького князя Зимовита. Згодом цей Зимовит, який називав себе в своїх грамотах князем мазовецьким і принцом руським, підкреслюючи тим, що посідає наші землі, видає привілей, в котрому згадує Сокаль.

У ньому записано, що 15 серпня 1411 року Зимовит, князь мазовецький, дає Миколі Шерерові війтівство в Буську на праві магдебурзькім. З дня видання цього привілею й починали літочислення Сокаля. Та нині маємо документ, що вносить до віку міста значну поправку. Він датований 1377 роком. У ньому йдеться, що в ХІV столітті князь Владислав Опольський, який був васалом угорського короля Людовика на наших землях заклав у м.Белзі склад солі для купців з Литви. Далі в цьому документі згадуються міста Сокаль, Грубешів, Красностав, Городло і Холм. Отож Сокаль постаршав на 34 роки.

Попри все маємо підстави вважати, що місто було засноване набагато раніше. Ще в 1584 році один з найвидатніших польсько-українських поетів пізнього Ренесансу Севастян Кльонович у своєму знаменитому творі "Роксоланія" писав про державну славу Сокаля.

Найцікавішим у наведених рядках є те, що Севастян Кльонович називає місто старовинним. Це ще раз підтверджує думку деяких дослідників, зокрема Юрія Кругляка (“Ім’я вашого міста” К.,1978), що Сокаль заснований у добу Київської Русі, але не пізніше ХІІ-ХІІІ століть. Коли б місто виникло в 1377 чи 1411 роках, то навряд чи б Севастян Кльонович у 1584-ому році писав про нього, що воно старовинне і має “древню славу”.

Оскільки літочислення населених пунктів прийнято починати з найдавнішої документальної згадки про них - маємо щодо нашого міста орієнтуватися на 1377 рік. Але не варто втрачати надії, що колись, можливо, все-таки пощастить знайти джерело, яке проллє хоч промінчик світла на “древню славу” Сокаля, про котру нагадує нам Севастян Кленович у своїй “Роксоланії”.

Немає певних історичних даних і про походження назви міста Сокаль. Одна з легенд говорить, що Сокаль був урочищем, де водилось багато соколів. Звідси, мовляв, і походить назва. Приводом до цієї легенди стала грамота мазовецького князя Зимовита з ХV ст., в якій він забороняв полювати на соколів в околицях Сокаля. Цілком можливо, що в урочищі жив спеціально призначений охоронець соколів, сокольничий, сокаль.

Існує версія, що назва міста антропологічного походження й пов’язана з давньоукраїнським ім’ям. Але більш правдоподібну гіпотезу щодо появи топоніма Сокаль знаходимо в книжці Ю.Кругляка “Ім’я вашого міста” (К.,1976). Він зазначає, що в староукраїнській мові слово “сокаль” уживалося в значенні “кухня”, “їдальня”, тому й припускає, що на території, де в давнину заснувався Сокаль, стояла харчевня для подорожніх, від якої і пішла назва міста. Така мотивація цілком логічна. Адже “Толковый словарь великорусского языка” В. Даля також наводить слова “сокалчий” (кухар) і “сокальца” (кухня), покликаючись при цьому на книги, написані в м.Острозі в ХVІ ст. Це підтверджує вірогідність того, що від “сокаля”,“сокальці”(кухні, харчевні), які в ті давні часи могли знаходитись на березі Бугу, або в місці переправи через нього і взяло собі ім’я місто, що тут згодом заснувалось.

Доволі переконливе дослідження про ім’я нашого міста маємо в книзі “Белз і белзька земля від найдавніших часів до 1772 року” (Нью-Йорк-Торонто,1989), яку написав талановитий історик Т.Коструба. Воно переносить нас в ХІ ст. і на основі фактів доводить, що назва Сокаля пішла від імені половецького князя Сокала. Тут же подаються ось ці рядки з “Повісті минулих літ” за 1061 рік:


“Прийшли половці вперше на Руську землю воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, і перемогли половці Всеволода, і, спустошивши землю відійшли. Се перше було лихо для Руської землі от поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал”.

Якщо зважити на те, що наші князі не раз давали можливість поселятися степовикам на своїх територіях, то цілком можливо, що міг осісти на берегах Бугу й половецький зверхник Сокал. Зрештою, вчений М.Левіцький ще 1934 року обґрунтував версію, що назва “Сокаль” тюркського походження і що вона пов’язана саме з іменем половецького князя Сокала.

Як бачимо, найближчі до істини дві останні гіпотези. Поки що лишень вони мають наукову аргументацію, а отже, й перспективу для глибшого і ретельнішого дослідження загадкової назви, яку багато століть тому взяло собі місто над Бугом.

Року Божого 1424 року мазовецький князь Зимовит IV надав Сокалеві магдебурзьке право, заборонивши в цих околицях полювати на соколів.

За багату Белзьку землю, до якої належав Сокаль, здавна точилась запекла боротьба. 1377 року земля стає власністю угорського короля Людовика, а через 77 років переходить у васальне володіння мазовецьких князів. Після смерті спадкоємців князя Зимовита 1462 року Белзька земля потрапляє під владу польського короля. Сокаль із навколишніми поселеннями став іменуватися Сокальським староством, до якого увійшли такі села, як: Перв'ятичі, Лещатів, Старгород, Хоробрів, Угринів, Варяж, Скоморохи, Тартаків, Спасів, Переспа, Зубків, Шпиколоси тощо.

Сокаль як повітовий центр наприкінці XV - на поч. XVI ст. розвивався повільно, головно через своє розташування на Чорному шляху, а отже, й спустошення, які раз у раз несли татарські орди. Тільки з 1499 по 1523 роки син кримського хана Менглі-Гірея Мегмет дев'ять разів нападав на місто. Особливо трагічно закінчився для Сокаля татарський напад у липні 1519 року. 40-тисячна орда взяла в ясир багато бранців, пограбувала й вирізала всіх мешканців Сокаля, які не встигли втекти в ліси. Сокаль згорів дощенту разом із двома церквами та костелом. Тоді ж відбулася сумнозвісна битва з татарами війська гетьмана литовського, князя Костянтина Острозького. Через непослух молодих польських шляхтичів й непогоджені дії сумна поразка спіткала військо Острозького, власне про неї згадує Севастьян Кльонович у "Роксоланії". Після пожежі 1519 року місто перенесли з лівого берега на правий.

Наприкінці XVI сторіччя Сокаль стає причетним до Берестейської унії. У Миколаївській церкві в Сокалі на зібранні православних владик 1594 року було підписано Dekretum…, який став підставою перемовин з представниками Риму про підкорення волі Папи.

У другій половині XVI ст. панівні позиції в економічно-господарському житті Сокаля ще утримували українці. Люстрація від 1564-1665 року засвідчує, що в місті на цей час було 150 господарств. З них 110 належало українцям, 24 - полякам, 2 - євреям, 13 - представникам інших національностей. Тоді в Сокалі проживало 37 пекарів, 23 різники, 16 шевців, 9 гончарів., усього 85 ремісників. Якихось документів про українську шляхту Сокаля немає. Чимало її розчинилося в чужому середовищі, та, що не змирилася з чужоземною колонізацією, втратила землі, майно й опустилася до низів або згинула в боротьбі. Відомо лишень, що українські шляхтичі очолили повстання сокальських міщан у час Хмельниччини й поплатилися за це життям.

Наприкінці XVI - на поч. XVIІ ст. до Сокаля масово переселяється збідніла польська шляхта, але найінтенсивніше - євреї, з яких влада зняла колишні обмеження, надавши значні привілеї, особливо в торгівлі. Відбувається поступове витіснення українців з ринку, а водночас і зі Сокаля, на передмістя. Так корінне населення поступово позбавляли привілейованого міщанського стану.

Улітку 1599 року в Сокалі з'являються монахи чернечого ордену бернардинів, аби розпочати тут будівництво костелу й монастиря. У липні 1604 року закладено фундамент, а вже 14 квітня 1619 року відбулось відкриття й посвячення кляштору та костелу. Якраз навпроти на правому березі Бугу через шість років було збудовано жіночий монастир св. Бригіди.

Сокаль зі своєю дерев'яною забудовою часто зазнавав руйнувань через пожежі: 1613, 1630, 1637 рр. Місто не встигало відбудовуватись, як знов потрапляло в полум'я вогню. Як свідчать документи, горіло все: укріплення, башти, церковні будинки, школи й лікарні.

Місцеве українське населення, що дедалі більше відчувало на собі національні утиски, з нетерпінням чекало на прихід козацького війська Б. Хмельницького - звістка про його перемогу під Жовтими Водами облетіла Прибужжя. Селами Сокальщини (Ільковичі, Поториця, Скоморохи, Завишень, Савчин, Мошків, Городиловичі, Ульвівок, Шпиколоси, Тартаків, Спасів, Перв'ятичі, Копитів) прокотилась хвиля народних повстань. Сьомого вересня 1648 року Самійло Кушевич, писар Львівського магістрату, у листі до Варшави писав: "Під Сокалем збунтувалося селянство. Знайшлася в тім місті зрада, а зараз покарано її мечем". Страшна смерть перших повстанців на палях не злякала ні сокальців, ні селян довколишніх сіл.

Коли елекційний сейм у Варшаві обрав польським королем Яна Казимира, який обіцяв задовольнити вимоги Б. Хмельницького, українське військо зняло облогу Замостя й 23 листопада 1648 вирушило у Придніпров'я. Головні сили козацького війська на чолі з гетьманом проходили через Сокаль і зупинились на кілька днів табором перед урочищем Валівка. Місцевий люд радісно вітав козаків, однак свято тривало недовго. Незважаючи на те, що польський посол Олдаковський вручив Б. Хмельницькому листа Яна Казимира про оголошення амністії всім повстанцям, - обіцянки не було дотримано. Коли військо Хмельницького відійшло на Схід, польська шляхта влаштувала в Сокалі криваву різню тим, хто "виявляв зневагу" до Речі Посполитої.

Трохи згодом 1651 року Сокалеві судилося стати свідком чи, радше, жертвою величезного зборища польських загонів на чолі з Яном Казимиром - його військо, що налічувало 200 тис., готувалось до битви під Берестечком, таборувало в місті, грабуючи навколишні села й витолочуючи збіжжя. Переходи чужих армій (згодом 1702-1704 рр. під час Північної війни - шведської і знову польської), великі контрибуції привели міщан до зубожіння. Сокальське староство вимушене було видати 1725 року декрет, що надавав їм відтермінування у сплаті податків.

Коли відбувся перший поділ Польщі 1772 року, Сокаль, як і все Белзьке воєводство, потрапив під владу австрійської монархії Габсбургів. Адміністративно- територіальний поділ Галичини було змінено за німецьким зразком - Сокаль із навколишніми селами став іменуватися дистриктом. За тодішніми офіційними документами, його загальна площа становила 1344, 74 кв. км., кількість населених пунктів - 99, фільварків - 86, міст - 5 (Сокаль, Белз, Кристинопіль, Варяж, Тартаків); на 1 кв. м припадало 60 осіб. За віросповіданням населення поділялось: 54065 - греко-католики, 14288 - римо-католики, 11758 - ізраїльтяни, 283 - інші. Розмовляли мовами: українською - 54260 осіб, польською - 24481, німецькою - 1378. Уміли читати і писати - 10441 (з них 6718 - чоловіки, 3723 - жінки).

Від 1830 року Сокаль істотно розбудовується. Цьому сприяло відкриття на Бузі модних купань, які, за визнанням лікарів, зцілювали від недуг. На вулиці Шляхетській (тепер Б.Хмельницького) з'явилися невеликі будинки для відпочивальників.

1841 року Сокаль розширив свої межі. До нього приєдналось передмістя Бабинець. Чіткіше окреслились контури міста: південний район звався Колонією, найстарішу частину - Зарванці, де колись осіли перші міщани, у той час заселяли євреї, північний район звався Каравани. Поряд із Дерешівкою розташовувався Бабинець, який тягнувся до села Поториця.

Скасування панщини 1848 року стала передумовою пожвавлення економічного життя на Сокальщині. 1878 року гостинець зв'язав містечко Великі Мости з Кристинополем, а згодом - і Сокалем. Першого липня 1884 року до Сокаля прибув по новозбудованій залізниці перший потяг. Залізницю було прокладено з м. Ярослава до Сокаля, Рави-Руської, Кристинополя, Острова, Жужеля і Белза.

Згідно із "краєвим законом" від 1891 року, Сокаль іменується вільним королівським містом і належить до 30 найбільших міст Галичини. Тоді його населення складало 8006 жителів, серед них писати і читати вміли лише 1997 осіб чоловічої статі й 1597 - жіночої.

Боротьба українців Сокаля за національні права наприкінці ХІХ ст. переходить на вищий рівень - політичний. Деякий вплив на це мало політичне товариство "Руська рада", засноване в Сокалі 1895 року з ініціативи священика, краєзнавця Василя Чернецького - одного перших організаторів читалень у Сокальському повіті.

1904 року сокальці приступили до будівництва церкви св. апостолів Петра і Павла, 30 травня 1909 року відбулося посвячення храму. З цієї нагоди містом пройшли кінні загони поторицької "Січі" та сокальського "Сокола".

У Сокалі розгорнув активну громадсько-політичну роботу адвокат Євген Петрушевич, який чимало зробив для національного відродження Сокальщини. З його ініціативи було засновано низку культурно-освітніх організацій - читалень "Просвіта", осередків "Січі", "Шкільну поміч" тощо. Завоювавши прихильність місцевої людності, Євген Петрушевич двічі (1907, 1911) був обраний послом до австрійського парламенту від округу, до якого входили Сокальський повіт і міста Броди та Радехів.

29 липня 1914 почалася перша світова війна. Уже в серпні чимало сокальців добровільно зголосилося стати в ряди Українських Січових стрільців. Хвиля руїн не оминула й Сокаля - від серпня 1914 до липня 1915 рр. в місті квартирували солдати армії Брусилова.
Другого листопада 1918 року в Сокалі встановлено українську владу, а повітовим комісаром обрано суддю Євгена Тисовського. Із перших тижнів народження ЗУНР у західній і північно-західній околицях Сокальщини не припинялись запеклі бої - лінія українсько- польського фронту проходила від Рави-Руської через Угнів до Володимир- Волинського. У січні-лютому 1919 було сформовано П'яту Сокальську бригаду УГА, яка стала на захист Прибужжя. З 15 травня 1919 року по всій лінії фронту почався загальний наступ військ генерала Галлера, які великою лавиною рушила на північно-західну лінію фронту. УГА, серед бригад якої була 5-та Сокальська та 9-та Белзька, рушила за Збруч.

Українські патріоти не змирились з поразкою. Вже на початку 1920-х років на Сокальщині почала діяти підпільна ланка Української Військової Організації (УВО), а також легальні організації: філії "Просвіти", УНДО, Педагогічного товариства "Рідна Школа" тощо. У 1930-х, як спротив на пацифікацію, бурхливо розгорнули свою діяльність осередки ОУН, Фронту Національної Єдності, Союзу українок.
Таємний пакт Ріббентропа-Молотова обернувся руйнацією багатовікового укладу життя Сокальщини. Німецько-радянський кордон, що простягнувся вздовж Бугу, розірвав її на дві частини. Значна територія з Кристинополем, Белзом і Варяжем залишилась під протекторатом Німеччини, Сокаль увійшов до УРСР. Поступово було заборонено діяльність усіх проукраїнських громадсько-політичних організацій. Коли о 5 год. ранку німецькі війська крокували містом, сокальці розбивали замки місцевої тюрми, визволяючи політичних в'язнів. На жаль, їх було небагато - більшу частину енкаведисти відразу ж знищували, інших - відправляли до Львова. З перших днів окупації в Сокалі діяла тимчасова повітова управа, яка всіляко сприяла похідним групам ОУН. 1942 року майже всіх членів управи було арештовано, на багатьох чекали концентраційні табори Авшвіцу й Мавтгаузена. Того ж року припинено видання часопису "Сокальські вісті" (що замінив на кілька місяців закриті "Українські Вісті"). У часи німецької окупації в особливо жахливі умови потрапило єврейське населення - 25 травня 1943 у Сокальському гетто утримувано 9500 осіб, усіх було знищено.

Після 1943 року на Сокальщині все активніше розгортається рух Опору - відділи УПА налагодили захист місцевого населення від німців, польської армії крайової, червоних партизанів. Навесну 1944 відбулось кілька боїв з німцями, один із найбільших розгорнувся в Карівському лісі й закінчився перемогою українських повстанців.     У повоєнні роки тисячі НКВС не гребувало нічим, щоб придушити український національно-визвольний рух. За допомогою облав, агентури й провокативних груп окупаційній владі вдалося знищити багато боївок УПА й посіяти поміж людьми зерна недовіри і страху. Почалися масові депортації "неблагонадійних" родин на Сибір. У розпалі боїв з НКВС гине чимало визначних повстанців-вихідців зі Сокальщини: Василь Макар, Павло Савчук, Дмитро Пелип, Павло Пилипчук, Михайло і Павло Палюшинські, Іван Кіт, Василь Сидор і багато інших. Ще одного удару зазнала Сокальщина у травні 1947 року, коли розпочалась операція "Вісла", яка мала вибити ґрунт з-під ніг УПА і позбавити її життєвої сили. На місцях багатьох сіл Сокальщини, таких як Безеїв, Городиловичі, Гора, Клюсів, Маджарки, Іваньки, Печигори, Корків, Павловичі зостались руїни і згарища. Ці знищені села не відновлено й досі.

Упродовж 1939-1950 рр. Сокальщина зазнала величезних людських втрат, які сягнули 30% від загальної кількості населення: майже повністю було знищено національно-провідні сили, ліквідовано греко-католицьку церкву, виселено чимало священиків: Степана Ничая, Теофіла Чайківського, Осипа Лещука та ін.

Згідно з радянсько-польською угодою 1951 територія на лівому березі Бугу з містами Кристинополем, Угновом, Белзом, С. Варяжем, Себечевом, Опільськом, Хоробровом знову стала українською.

Наприкінці 1950-х рр. починається "розвінчування українського буржуазного націоналізму", суди над членами ОУН, які часто закінчувались вироком - смертна кара. Не припинявся наступ на історичну пам'ять і духовність народу - на Сокальському цвинтарі було знищено могили воїнів УГА, зліквідовано фігури на честь скасування панщини, замкнено церкви. 5 листопада 1968 р виходець із села Карова Василь Макух висловив небачений протест проти тоталітарної совєтської системи, у центрі Києва він облив себе бензином і живим смолоскипом біг Хрещатиком, закликаючи до боротьби.

Роки горбачовської перебудови послабили тиск тоталітарної системи. Навесні 1989 в Сокалі виникають перші осередки Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке стало домінантою національно-духовного відродження на Сокальщині. Його очолив учитель СШ №1 Микола Пшевлоцький; утворено комітет зі спорудження пам'ятника Кобзареві на чолі з директором СШ № 3 Іваном Тимошиком.
У серпні 1989 з ініціативи багатолітнього в'язня мордовських таборів Романа Семенюка в Сокалі створено осередок Гельсінської спілки. Третього вересня 1989 року центральними вулицями міста пройшли колони людей, вперше із синьо-жовтими прапорами, з нагоди відновлення пам'ятника стрільцям УГА. Одинадцятого лютого 1990 року відбулася установча конференція Сокальського осередку Народного руху України за перебудову. Районну раду Руху очолив Ярослав Кушнерук.

Історію Сокаля пишуть люди: своїми помислами, вчинками, життям. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 99,2% мешканців Сокальщини висловилось за незалежність України. За волею цих людей стояли шереги тих, хто за незалежність рідної держави голосував кров'ю і власним життям.


   

Корисні посилання



Плакати


Сокальський район

розташований на крайній півночі Львівської області, межуючи на півночі з Іваничівським та на північному сході з Горохівським районами Волинської обл., на сході з Радехівським, на південному сході з Кам'янко-Бузьким та на півдні з Жовківським районами Львівської області. На заході Сокальський район межує із Люблінським воєводством Республіки Польща.


Контакти: Сокальська РДА, 80000, м.Сокаль, вул.А.Шептицького, 26, тел.(03257) 720-10, E-mail: sokalrda@loda.gov.ua

Що цікавого в районі:

Не знаєте, що таке сучасна бібліотека? Тоді Вам до нас! Переконайтеся, що модернізовані книгозбірні надають цілу низку нових послуг, підлаштованих під потреби користувачів. дізнатися більше